Bruce Springsteen

Він народився 1949 року у Фріголді. Батько працював на килимовій фабриці й водив автобус, мати була секретаркою в юридичній конторі та взяла кредит, щоб купити синові першу гітару. Сам він не працював на жодній роботі жодного дня. У своєму бродвейському шоу Спрінгстін казав, що ніколи не бачив фабрики зсередини, хоча все життя писав саме про неї.

У 1972 році його прослухав Джон Геммонд із Columbia, той самий, який свого часу підписав Боба Ділана, і лейбл почав продавати Спрінгстіна як «нового Ділана». Перші два альбоми майже не продавалися. У 1974 році критик Джон Ландау написав після концерту: «Я побачив майбутнє рок-н-ролу, і його звати Брюс Спрінгстін». Ландау став його продюсером, а згодом і менеджером, яким залишається досі. Альбом «Born to Run» вони записували чотирнадцять місяців, а одну заглавну пісню — пів року. У жовтні 1975-го Спрінгстін одночасно опинився на обкладинках Time і Newsweek. Наступний рік він провів у суді з першим менеджером і не мав права заходити до студії.

Першого місця в американському чарті він так і не посів: «Dancing in the Dark» дісталася другого. Зате перше місце посіла чужа версія його пісні: «Blinded by the Light» у виконанні Manfred Mann's Earth Band у 1977 році. Він узагалі легко віддавав свої пісні: «Because the Night» передав Патті Сміт, і це став її найбільший хіт, а «Fire» — The Pointer Sisters. У 1982 році Спрінгстін випустив альбом «Nebraska», який записав удома на чотиридоріжковий касетний магнітофон як чернетки. Пісні виявилися кращими, ніж потім виходило в студії, і касету видали без змін. Серед них є пісня від імені вбивці, який спокійно пояснює, чому все так сталося.

«Born in the U.S.A.» 1984 року — його найпродаваніша платівка, сім синглів у першій десятці, обкладинка зі сідницями в джинсах на тлі прапора. Заглавну пісню сприймали як патріотичний гімн, хоча вона розповідає про ветерана В’єтнаму, якому ніде працювати й нікуди йти. Рейган під час передвиборчої промови в Нью-Джерсі згадав Спрінгстіна як приклад американської мрії, і через три дні той сказав зі сцени, що президент, мабуть, не слухав «Nebraska», а потім зіграв пісню про безробітного, який пішов на вбивство. У кліпі «Dancing in the Dark» він витягує із залу на сцену дівчину. Це Кортні Кокс, за десять років до «Друзів».

Гурт E Street Band грає з ним від початку сімдесятих. На обкладинці «Born to Run» він спирається на саксофоніста Кларенса Клемонса, великого чорношкірого чоловіка, який до своєї смерті у 2011 році був його головним партнером на сцені. Тепер на саксофоні грає племінник Клемонса. Гітарист Стівен Ван Зандт — це Сільвіо із «Клану Сопрано», а барабанщик Макс Вайнберг багато років керував оркестром у Конана О’Браєна. У 1989 році Спрінгстін розпустив гурт, поїхав до Лос-Анджелеса й повернув його через десять років. Найдовший їхній концерт у Гельсінкі 2012 року тривав чотири години шість хвилин.

Із 1982 року він відвідує психотерапевта. У мемуарах 2016 року Спрінгстін описав два важкі періоди депресії та батька, якому пізно діагностували параноїдну шизофренію. Після виходу мемуарів він понад рік виступав на Бродвеї, у театрі на тисячу місць, п’ять вечорів на тиждень, загалом 236 разів, і отримав за це спеціальну премію «Тоні».

У 1993 році він написав «Streets of Philadelphia» для фільму про людину з ВІЛ і отримав за неї «Оскар». Через кілька днів після 11 вересня на пляжі в Нью-Джерсі незнайомий чоловік опустив скло автомобіля й крикнув йому: «Ти нам потрібен». Із цього виріс альбом «The Rising». Із 2004 року Спрінгстін виступає на передвиборчих мітингах демократів, від Керрі до Гарріс, а в травні 2025-го в Манчестері назвав адміністрацію Трампа корумпованою та зрадницькою. Після цього Трамп кілька днів відповідав йому у своїй соцмережі.

У 2021 році він продав права на весь свій каталог Sony приблизно за пів мільярда доларів. У червні 2025-го вийшов бокс «Tracks II»: сім альбомів і 83 пісні, які він записав у різні роки, але не видавав. У жовтні того самого року вийшов фільм «Звільніть мене з нізвідки» про запис «Nebraska». Спрінгстіна зіграв Джеремі Аллен Вайт із «Ведмедя».