Alice Cooper

Музиканти перед глядачами розігрували страти на гільйотині та електричному стільці, використовували штучну кров і живих змій. Таку манеру виступати стали називати шок-роком. Водночас назва Alice Cooper спочатку належала цілому гурту, а його вокаліста звали Вінсент Фурньє.

Майбутні учасники познайомилися ще в школі у Фініксі. Починали з наслідування британських рок-гуртів, кілька разів змінювали назву й наприкінці шістдесятих перебралися до Лос-Анджелеса. Там ними зацікавився Френк Заппа, який запропонував контракт зі своїм лейблом. Перші платівки не принесли широкої популярності; успіху музиканти досягли після переїзду до Детройта й знайомства з продюсером Бобом Езріном. Разом вони підготували «Love It to Death» (1971), а в наступні роки виступали з дедалі складнішими декораціями та постановними номерами.

Сольну кар’єру співак розпочав із «Welcome to My Nightmare» (1975), зберігши назву гурту як власне сценічне ім’я. Разом з Езріном він вигадав історію про кошмари хлопчика Стівена, за якою згодом поставили концертне шоу й телевізійну виставу. У студії працювали музиканти, які раніше грали з Лу Рідом, а актор фільмів жахів Вінсент Прайс прочитав монолог. Театральний задум визначав і порядок композицій, і переходи між ними.

Попри постійний інтерес до страшних сюжетів, однієї музичної манери він не дотримувався. У вісімдесятих експериментував із новою хвилею та її електронними клавішними, потім звернувся до хеві-металу. На «Trash» (1989) із продюсером Дезмондом Чайлдом зробив акцент на мелодійному хард-року; «Poison» стала однією з найвідоміших його пісень. Балади також посідали місце в репертуарі, тому за сценічним гримом і декораціями важко судити про всі записи цього періоду.

До роботи з колишніми учасниками Купер повернувся й під час підготовки «Welcome 2 My Nightmare» (2011) — продовження свого сольного дебюту. Вони писали матеріал і грали в студії разом із запрошеними виконавцями. Того ж року до Зали слави рок-н-ролу прийняли оригінальний склад Alice Cooper, відзначивши внесок усього гурту.