Deep Purple

Влітку 1969 року Блекмор і Лорд звільнили Еванса і Сімпера, а на їхні місця запросили з Episode Six співака Ієна Гіллана і басиста Роджера Гловера. 24 вересня 1969 року в лондонському Royal Albert Hall вони зіграли з Королівським філармонічним оркестром «Concerto for Group and Orchestra» — твір Лорда для рок-групи з оркестром; диригував Малкольм Арнольд. Через рік Гіллан заспівав партію Ісуса в альбомній версії рок-опери Ендрю Ллойда Веббера і Тіма Райса «Jesus Christ Superstar».

Першу важку платівку група записала в 1970 році для Harvest — «Deep Purple in Rock», з десятихвилинною «Child in Time». У сингла «Black Night» того ж року друге місце в чарті синглів Британії. Рифф Блекмор придумав, повернувшись із пабу по сусідству зі студією, куди музиканти пішли, не написавши за вечір нічого.

Наступну платівку група поїхала записувати до швейцарського Монтре, на пересувну студію Rolling Stones. Казино, де збиралися працювати, згоріло під час концерту Френка Заппи — глядач вистрілив із ракетниці в стелю; роботу музиканти закінчували в порожньому на зиму готелі, а про пожежу заспівали в «Smoke on the Water». Готовий альбом «Machine Head» (1972) група випустила вже на своїй фірмі Purple Records, і в британському чарті він став першим, як і «Fireball» роком раніше. Книга рекордів Гіннеса тоді ж назвала Deep Purple найгучнішою групою світу за виміром на концерті в лондонському Rainbow Theatre — 117 децибел.

Стосунки в групі на той час зіпсувалися: пісню «Smooth Dancer» (1973) Гіллан написав про Блекмора — про людину в чорній замші. Того ж літа Гіллан і Гловер пішли. Їхні місця зайняли Девід Ковердейл, продавець із магазину одягу, який відгукнувся на оголошення в Melody Maker, і басист Гленн Х'юз із Trapeze, який співав нарівні з Ковердейлом: із ними група записала в 1974 році «Burn» і «Stormbringer», де до хард-року додалися фанк і соул. Блекмору цей напрямок не подобався, він пішов збирати свою групу Rainbow, і на «Come Taste the Band» (1975) грав американець Томмі Болін. У березні 1976 року група розпалася, у грудні Болін помер від передозування.

У 1984 році колишні п'ятеро — Гіллан, Блекмор, Лорд, Гловер і Пейс — записали «Perfect Strangers», першу платівку після восьмирічної перерви. Гіллан знову посварився з Блекмором і на два альбоми поступився місцем біля мікрофона Джо Лінну Тьорнеру, а в 1993 році повернувся.

Блекмор пішов посеред туру восени 1993 року. На японських концертах замість нього грав Джо Сатріані: він попросив час на роздуми, але передзвонив менеджеру Брюсу Пейну за годину — «злякався, що за цей час вони знайдуть когось іншого». З 1994 року на гітарі грав Стів Морс і залишався в групі двадцять вісім років. Джона Лорда за органом у 2002 році змінив Дон Ейрі, Морса у 2022-му — північноірландець Саймон Макбрайд. Починаючи з «Now What?!» (2013) нові альбоми групи випускає німецька earMusic; на «Turning to Crime» (2021) музиканти грають лише чужі пісні.

Род Еванс після відходу з групи співав у Captain Beyond, потім залишив музику заради медицини, а в 1980 році прийняв пропозицію американських менеджерів зібрати Deep Purple з сторонніх музикантів. Гастролі по США, Канаді та Мексиці зупинив суд за позовом власників назви: Еванса він зобов'язав виплатити 672 тисячі доларів і позбавив відрахувань за три перші альбоми. Відтоді про нього нічого не відомо.

Ієн Пейс грав у всіх складах групи з 1968 року, більше це не вдалося нікому. У 2016 році Зал слави рок-н-ролу прийняв вісьмох учасників групи, Еванса зокрема.