Deep Purple - Fireball

На обкладинці зображений Mk IIa у вигляді вогняної кулі, що летить на великій швидкості. Це саме те, чим Deep Purple були в той час. Музиканти були сповнені творчої енергії і на концертах розпалювали публіку до червоного. Вони піднімалися все вище й вище сходами художнього та комерційного успіху, хоча пік їхньої форми мав настати лише рік потому.

Альбом відкривається дуже динамічним і хітовим заголовним треком «Fireball». Досі вона залишається однією з найкращих композицій гурту. За нею йде гітарний рифф і приголомшлива гра Блекмора в «No No No». У третій пісні Джон Лорд бере гору, і на додачу ми можемо послухати вокал Іена Гіллана, який підтверджує, що на той час він був у формі, а його вміння керувати голосом робить його одним із найкращих рок-вокалістів. Наступний трек сильно відрізняється від того, що гурт робив у той час. Вільна і ніжна балада, зіграна зі щіпкою солі, але зі своїм власним шармом. Гіллан якось сказав про цю композицію, що вона була записана як музичний жарт, і він шкодує, що її включили до альбому. Тим не менш це доводить, що музиканти любили випити і прийняти щось міцніше в студії, щоб покращити свій настрій. «The Mule» також є гідним твором, тут чудовий діалог ведуть барабани і гітара. Хороша версія цієї пісні згодом увійшла до концертного альбому «Made In Japan». Барабанщик Deep Purple отримує більше свободи і показує, як треба грати хороші барабанні соло. Найдовша «Fools» - це головний трек релізу, який, безсумнівно, затьмарює решту пісень альбому. Наркотичний вступ, заснований на клавішних пасажах, потім приголомшлива зміна темпу, а наприкінці - соло кислотної гітари в супроводі маракасів. Справжня перлина. Закриває альбом «No One Came», пісня здається трохи незграбною і записаною з труднощами. Проте це аж ніяк не применшує величі цієї композиції.

Нарешті, є два моменти, про які варто згадати. Перший полягає в тому, що альбом вийшов у двох версіях, що трохи відрізняються одна від одної. В американському виданні замість «Demon's Eye» ми почуємо чудову і живу «Strange Kind Of Woman». Можна тільки шкодувати, що музиканти вирішили не включати цей запис до альбому замість несмачної «No One Came». По-друге, нові видання альбому включали два треки, які були відхилені під час студійних сесій («Freedom» та «Slow Train»), а також сингли 1971 року «Strange Kind Of Woman» та «I'm Alone».

У своїх ранніх інтерв'ю музиканти заявляли, що шкодують про запис цього альбому, але завжди додають, що якби не він, то «Machine Head» не було б створено. Загалом, добре, що ми маємо змогу послухати його навіть через півстоліття після виходу - особливо тому, що матеріал досі звучить дуже свіжо.