Judas Priest - British Steel

Того року в Judas Priest була сильна конкуренція. Вдаліший альбом «Animal Magnetism» випустили Scorpions у хеві-металевому стилі, а також Оззі Осборн у не менш захопливому, але все ще потужному «Blizzard of Ozz». Ця перевага рівня стосується й інших натхненників NWOBHM — Black Sabbath і Motörhead («Heaven and Hell» і «Ace of Spades» відповідно). Навіть сам NWOBHM був цікавішим, варто лише згадати «Wheels of Steel» і «Strong Arm of the Law» від Saxon і «On Through the Night» від Def Leppard, не кажучи вже про гучні дебюти Diamond Head і Iron Maiden. Наведене порівняння не має применшити цінність «British Steel», а лише показати, що він не належить до найвеличніших хеві-метал релізів, як його часто називають, бо лише в 1980 році можна було знайти чимало цікавіших робіт такого штибу.

Цей альбом Judas Priest теж належить до успішних. На альбомі немає нічого сенсаційного, але варто відзначити, що вперше за кілька років альбом побудований виключно на оригінальному матеріалі. Щодо продакшену все гаразд, і виконання на певному рівні, хоча новий барабанщик Дейв Голланд не такий креативний і технічний, як двоє його попередників — Саймон Філліпс і Лес Бінкс. Його грі бракує панацеї й свіжості, а в пізніші роки він навіть схильний грати досить незграбно. Тут він зробив добру роботу і все. Щодо особливостей — американська версія спочатку вийшла зі зміненим порядком треків і починалася з «Breaking the Law», а назву альбому взяли з назви фабрики, на якій працював Гленн Тіптон.

Дехто вважає, що саме на «British Steel» музиканти звернулися до простішого, цілком хеві-металевого типу музики. Неправда — гурт просто продовжує шлях, пройдений на попередньому «Killing Machine». Видно, успіх цього лонгплея влаштував хлопців, бо його наступник здається ще простішим і менш різноманітним, ніж попередні (як приклад досить згадати той факт, що більшість композицій будувалися на простих павер-акордах). Що дало ще одну перевагу — цей альбом став першим альбомом Judas Priest, який став платиновим у США, а у Великій Британії сингли «Breaking the Law» і «Living After Midnight» посіли рекордне 12-те місце (результат, який згодом так і не перевершили). Зрештою весь реліз став одним із найпопулярніших в історії гурту.

Качаюча «Rapid Fire» — це Judas Priest у класичній версії, зі зловісними гітарними партіями. У ній є щось схоже на хіт, хоча в ній немає приспіву. «Metal Gods» зроблено так, щоб співати разом із публікою. Це досить приємний трек і дуже популярний порівняно з багатьма іншими. Хоча в цьому плані він не може зрівнятися з легендарною «Breaking the Law», побудованою на банально простому, впізнаваному рифі — настільки простодушному, що його, мабуть, зіграє будь-який початківець-гітарист. Його важко викинути з голови, як і всю решту пісні, неймовірно мелодійну й запальну, але при цьому дуже стандартну. У ній немає навіть гітарного соло, а єдиною різноманітністю є кілька менш типових звуків, як-от поліцейські сирени (насправді це перетворений звук, який видає гітара) чи бите скло.

Так само просту тему має «Grinder», яка є ще одним надзвичайно розслабленим записом. Точне соло Гленна Тіптона — один із найкращих шедеврів цього альбому. Третій сингл, «United», вийшов надто незграбним, а приспів — надто комерційним і пластиковим. Зрозуміло, що після успіху «Take on the World» музиканти вирішили продовжити створення монументальних хітів, але в цьому випадку вийшло не надто переконливо. Бракує автентичності, яка все ж була в «Take on the World», і в комерційному плані «United» теж не повторив свій успіх (попри те, що це найрадіоорієнтованіший трек із лонгплея). У підсумку це не дуже потрібний фрагмент і найслабше місце релізу. Ситуація трохи краща з «You Don't Have to Be Old to Be Wise», хоча ця пісня досить безбарвна.

Пісня «Living After Midnight» із виразним хард-роковим ухилом відома кожному фанату Judas Priest, а також більшості любителів хеві-металу. Це був перший сингл, що просував альбом, і саме його популярність привернула увагу багатьох слухачів до нової роботи гурту. Не дивно, бо трек, хоч і досить клішований, у контексті радіо-року (хоча й зі спотвореними гітарами) вирізняється неймовірною чіпляльністю й не найгіршим виконанням. До сьогодні «Metal Gods», «Living After Midnight» і «Breaking the Law» є залізною точкою концертів, і перевершити їх справді складно. «The Rage» — найбільша варіація, бо перший мотив (що також з’являється в середині) безсумнівно асоціюється з музикою реґі. Решта консервативніша, але творцям усе ж вдалося створити цікаву атмосферу. Це також один із найінтригуючіших треків на лонгплеї. Того самого не скажеш про «Steeler» — класний трек, але не дуже характерний. Можливо, за винятком того, що його початок надто нав’язливо асоціюється з на три роки старшим «Sinner».

Альбом «British Steel» є культовим, його часто називають одним із найвеличніших досягнень хеві-металу чи навіть металевим шедевром. Це справді добрий альбом із деякими сильними сторонами і важливий для самого гурту. Judas Priest постали в ньому як гурт, якому навіть під час найбільшого буму NWOBHM-гуртів усе ще було що запропонувати, який зміг захопити натовпи слухачів і зберегти свої позиції на музичному ринку. Хоча їхня репутація склалася здебільшого завдяки популярності пісень «Breaking the Law» і «Living After Midnight». Решта — приємне доповнення.