Judas Priest - Killing Machine

Не позбавлений значення і той факт, що «Killing Machine» приніс гурту перші хіти. Два сингли з нього вперше в історії Judas Priest потрапили до британських чартів – «Take on the World» посіла 14 місце в UK Singles Chart, а «Evening Star» - 53 місце. На них також було знято перші музичні відеокліпи в кар'єрі Judas Priest. Доволі непоганий результат за мірками цього гурту. Загалом, лише два пізніші сингли перевершили «Take on the World», і обидва вийшли з наступного релізу під назвою «British Steel». Все це показує, наскільки великим був інтерес наприкінці 70-х і на початку 80-х років у Великій Британії до повільно народжуваного класичного хеві-металу.

Слухаючи зміст, важко не помітити ще більше спрощення музики, ніж у «Stained Class». Це просто набір коротких, металевих треків, у яких важко знайти щось складне, як у «Raw Deal» чи «Victim of Changes», або щось видатне, як монументальний «Beyond the Realms of Death». Музиканти не хотіли копіювати попередні роботи і тому відмовилися від усіх впливів прогресивного року, зосередившись на схемі кросовер-приспів, посиленій важким звуком і захопливими соло. Таким чином, вони створили свій класичний стиль, який (хоча іноді й з деякими змінами) вони продовжуватимуть протягом десятиліть. Тобто, чистий хеві-метал без особливого різноманіття.

Попри невеликі зміни у звучанні, альбом справляє враження трохи повільнішого, ніж «Stained Class». Треки масивніші, у деяких випадках навіть важкі. Крім того, легко відчути, що Роб Хелфорд трохи змінив свій стиль співу, не переходячи на високий вокал так часто, як у «Sad Wings of Destiny», «Sin After Sin» та «Stained Class». Ритм-секція також менш різноманітна, особливо барабанщик Лес Бінкс, який грає в більш стандартній манері і менше прикрашає ціле, ніж на попередникові.

Крім того, порівняно з попередніми трьома роботами на «Killing Machine», творці матеріалу іноді відходили у більш комерційні сфери. Наче, за всієї важкості та динаміки цілого, вони мріяли підкорити радіостанції. Що прекрасно чути на прикладі вищезгаданих синглів, які мають запам'ятовувані, але надто комерційні приспіви, зовсім не схожі на їхні попередні роботи. «Evening Star», що нагадує стиль гурту Boston, могла б бути непоганою, але жахливий попсовий приспів усе псує. У «Take on the World» це вийшло краще, хоча теж не ідеально. Можна почути натхнення від різних стадіонних хітів (очевидно, метою було створити власну версію «We Will Rock You»), і було зроблено спроби досягти чогось подібного, але результат також не зовсім переконливий. Принаймні, у комерційному плані цим пісням вдалося пробитися, але чи заслужили вони цього?

З інших треків варто відзначити зловісну, але доволі одноманітну «Evil Fantasies» та помірно цікавий, заголовний трек «Killing Machine». Решта матеріалу виглядає набагато краще. Такі треки, як «Delivering the Goods» чи «Burnin' Up», пронизані енергією, роком і цікавими, хоча й простими мотивами. А динамічна, майже 3-хвилинна «Hell Bent for Leather» буквально зносить, навіть через 40 років після прем'єри. До речі, це справжня концертна класика. Важко не захопитися надзвичайно точним гітарним соло Гленна Тіптона.

Найнезвичніша з цього альбому «Before the Dawn» - дуже похмура балада, в основному заснована на акомпанементі акустичної гітари. На увагу заслуговує емоційний вокал Хелфорда і напрочуд плаксиве гітарне соло. Це одна з найкрасивіших пісень гурту, а також одна з найбільш недооцінених. «Running Wild» із її соковитими різкими гітарами теж дуже гарна, а «Rock Forever» із її запам'ятовуваним рифом - ще один хеві-металевий хіт (до речі, також випущений як сингл), але не такий приголомшливий, як «Evening Star».

У багатьох країнах «Killing Machine» вийшов наприкінці 1978 року, але у Сполучених Штатах його прем'єра відбулася лише кілька місяців по тому. Було не лише змінено назву альбому на «Hell Bent for Leather» (американська компанія Columbia Records заперечувала проти недоречних асоціацій первісної назви), а й включено додаткову композицію, а саме кавер-версію пісні «The Green Manalishi (With the Two-Pronged Crown)» з репертуару Fleetwood Mac. Дійсно класна версія, в якій збережено все найкраще, що було в оригіналі, але водночас посилено звучання у традиційній манері і піднято темп. На це варто звернути увагу, тим паче що протягом наступних 9 років гурт більше не викладав на своїх релізах жодних каверів. І вони зробили це дуже добре, про що свідчать «Diamonds and Rust» та «Better by You, Better Than Me».

У певної частини шанувальників різноманітної форми чотирьох попередніх альбомів, «Killing Machine» може викликати змішані почуття. Дехто вважає цей етап їхньої кар'єри менш цікавим, ніж попередні релізи, інші ж бачать у ньому початок того правильного шляху Judas Priest, який призвів до «British Steel» та «Screaming for Vengeance», які багатьма вважаються шедеврами класичного хеві-металу. Звичайно, матеріал, що міститься тут, стилістично більш спрощений і передбачуваний, але загалом він не опускається нижче певного рівня. Ви й досі чуєте неймовірну свободу в грі та техніку вищу за середню в інструменталістів, які перевершують самих себе у створенні цікавих мотивів і мелодій. Тільки все було подано у більш доступній формі.