Judas Priest - Stained Class

Хоча Judas Priest не були настільки екстремальними, як у пісні «Dissident Aggressor», вони дедалі більше рухалися в напрямку NWOBHM-гуртів, якими самі надихалися. Дует гітаристів Тіптон-Даунінг грає у типово металевій і по-справжньому віртуозній манері, чудово доповнюючи один одного, але й ритм-секція не відстає, що проявляється, зокрема, у багатьох вражаючих барабанних пасажах нового учасника гурту - Леса Бінкса. Роб Хелфорд, своєю чергою, представляє себе точно так само, як і на двох попередніх роботах, використовуючи якості свого голосу в такій же сильній манері.

Порівняно з попереднім «Sin After Sin» ми можемо почути трохи гірший продакшн, який, тим не менш, дуже вдалий. Приємнішою інформацією напевно стане той факт, що композиційно «Stained Class» тримає вищий рівень. Крім того, великою перевагою є значна кількість жвавості, енергії та гостроти, яку містить цей реліз. Водночас хлопці показали, що під час панк-бунту субметалізований хард-рок теж міг запропонувати щось цікаве.

Стилістично на альбомі переважає лише сильна гра, хоча є один виняток – «Beyond the Realms of Death». Найбільша робота гурту. Абсолютно унікальна річ, у якій приємні акустичні фрагменти змішуються з роковими, яка стилістично не сильно вирізняється на фоні решти. У легших фрагментах можна почути нижчий голос Хелфорда, який, на відміну від подібних фрагментів з «Last Rose of Summer», співає дуже переконливо. Вишенькою на торті, безперечно, є два гітарні шедеври - перше, абсолютно життєве соло Гленна Тіптона і слабше, але все одно чудове соло К.К. Даунінга. Щось чудове, лише заради однієї цієї пісні варто купити цей альбом.

Решта теж не розчаровує. Життєрадісна «Exciter» і заснована на незвичному ритмі «White Heat, Red Hot» - дуже сприятливий початок, що доводить, що Judas Priest були одним із найдинамічніших та найенергійніших гуртів того часу. Бінкс особливо добре справляється зі своєю роботою, оскільки його гра забарвлює весь альбом і надає йому необхідної енергійності. Ще одне вдале рішення - заголовний трек з його приємно звучними гітарами або «Saints in Hell», заснований на чудовому (хоча й узятому з дебютної композиції «Cheater») рифі. Окремої згадки заслуговує фінальна «Heroes End», що вирізняється менш очевидною структурою, цікавою перервою в середині та похмурішим характером. Це один із найцікавіших моментів лонгплею. З іншого боку, є й два не дуже характерні треки - несмачна «Savage» і ненабагато краща «Invader» з приспівом, який, ймовірно, надихнув Iron Maiden на створення композиції... «The Number of the Beas».

Альбом «Stained Class» також містить кавер-версію, цього разу на пісню хард-рок гурту Spooky Tooth – «Better by You, Better Than Me». Вкотре гурт довів свою здатність вписати оригінальну аранжування у більш металевий стиль - додавши більше динаміки чи різкості і водночас зберігши запам'ятовувану мелодію, це виконання виявляється однією з найцікавіших частин альбому. Хоча її додавання було здебільшого суто комерційним, у музикантів виникли через неї юридичні проблеми - 12 років по тому їх звинуватили в підбурюванні до самогубства та спричиненні смерті двох чоловіків, які покінчили з собою, слухаючи «Better by You, Better Than Me». Звинувачення стверджувало, що виступ Judas Priest містив підсвідомі повідомлення, виражені словами do it, у чому музиканти, звісно, не зізналися.

«Stained Class» - ще один класичний альбом у творчості Judas Priest, приємніший для прослуховування, а також рівніший, ніж «Sin After Sin». Схожий рецепт і кращий результат. Ми маємо справу з конкретною, хеві-металевою платівкою, з кількома варіаціями і без нудьги. Вона не завжди тримає високий рівень, проте кожен шанувальник такої музики повинен познайомитися з нею повністю. «Stained Class» утвердив становище гурту, і водночас віщував невеликі зміни, які проявилися 8 місяців по тому ще простішим «Killing Machine».