Judas Priest - Sad Wings of Destiny

Хоча це ще не чистий хеві, багато композицій мають типово хардроковий характер і звучання. Найголовніше, що самі композиції почали формувати компактне, логічне ціле, не створюючи враження випадково вибраних і перемішаних фрагментів, як у випадку з дебютом. Це був явний крок уперед. Але й виконання являє собою значно кращий рівень, ніж на попередньому альбомі, в якому лише в «Run of the Mill» вони показали, на що здатні. Тут практично в кожному треку музиканти демонструють чудову форму виконання і композиції. Треба визнати, що представлений матеріал вражає своєю різноманітністю, особливо для релізу Judas Priest. Продюсування також було набагато кращим, і хлопці мали більшу роль у цьому аспекті, ніж раніше. Звук все ще далекий від досконалості, але став незрівнянно кращим.

Варто пам'ятати, що багато з представлених тут пісень були написані для дебютного альбому, але після того, як Роджер Бейн відхилив їх, вони були відшліфовані і підготовлені для наступної платівки, яка мала явно перевершити несміливу роботу над попередником. У випадку з «Sad Wings of Destiny» вона мала бути, перш за все, значно важчою і динамічнішою. Великий акцент був зроблений на ритміці й атаці двох гітар, що іноді грають в унісон, у значно сміливішій і рішучішій манері. К.К. Даунінг і Гленн Тіптон були одними з перших, хто заклав основи дворгітарної гри та діалогу в хеві-металі. Стиль гітаристів багато в чому ґрунтується на Wishbone Ash, кожен з них грає соло, але саме музиканти Judas Priest позбавили свою музику атрибутів багатьох жанрів. Голос Роба Хелфорда набув більшої потужності, і він повністю розкриває свої вокальні здібності, які в багатьох місцях справді вражають.

У випадку з «Sad Wings of Destiny» виникли деякі розбіжності, пов'язані з треклистом. Спочатку альбом мав починатися з «Prelude», а не з «Victim of Changes». Треклист, що починається з «Prelude», був розміщений на обкладинках платівок. Однак виявилося, що видавець вирішив безглуздо змінити порядок сторінок на самих записах. Цей поділ, починаючи з «Victim of Changes» і далі, стосується й пізніших перевидань. Це дивний прийом, оскільки назва «Prelude» вказує на те, що це мало бути початком лонгплею. «Prelude» краще підходить як початок, бо прекрасно представляє решту матеріалу. Крім того, це урочиста, але красива п'єса з великою роллю фортепіано, яку супроводжує доречна, справді чарівна партія гітари. Ідея збагатити запис клавішним інструментом була просто в яблучко.

З іншого боку, «Victim of Changes» - найкраща частина «Sad Wings of Destiny», і з цієї причини вона більше пасує до середини альбому або його чудового завершення. Краще залишити найкраще на потім, ніж наситити слухача на самому початку. Тут багато прогресивного поєднання, але не такого переускладненого, як у випадку з сюїтою «Winter» з «Rocka Rolla». Творці вміло поєднали важкість із запам'ятовуваною мелодією. Більше того, вони показали, як можна інтригуюче варіювати серію риффів, що повторюються протягом усієї композиції - у середині з'являється ніжна, схожа на баладу вставка. Велике поле для творчості є і в Хелфорда, який інколи виконує дуже високі вокальні регістри. Блискуче досягнення, яке музиканти досі охоче й часто виконують наживо.

Популярністю користується й інший концертний вбивця «The Ripper», можливо, найрізкіша річ з усього альбому. Пісня легко могла б посісти своє місце на таких суто хеві-металевих альбомах, як «Stained Class» або «Screaming for Vengeance». Хоча є й інші композиції, засновані на динамічному риффінгу, наприклад, «Genocide», «Island of Domination» і дійсно чудова «Tyrant». Кожна з них тримає свій рівень і не вирізняється на тлі решти матеріалу, а «Epitaph», розміщена між ними, є однією з найнезвичайніших речей у творчості Judas Priest. Це справді красива, сумна пісня з чудовою фортепіанною мелодією, що вичавлює сльози з очей. Тут також присутні інтригуючі вокальні гармонії, очевидно натхненні гуртом Queen, який випустив знаменитий альбом «A Night at the Opera» кількома місяцями раніше. Як бачите, навіть на такому жорсткому, хард-роковому альбомі можна створити щось оригінальне й водночас красиве.

Ще одна балада «Dreamer Deceiver» заслуговує на увагу, вона починається м'яко і з красивою вокальною партією. Згодом вона стає динамічнішою, а вокал - злішим і гучнішим - у такий спосіб Роб Хелфорд наочно демонструє, що він обдарований одним з найсильніших голосів у світі. Далі є кілька спокійних, вражаючих гітарних соло. З іншого боку, «Deceiver» - це ще одна пристойна рок-пісня з вокалом, ідеальне резюме лонгплею (принаймні в деяких виданнях).

«Sad Wings of Destiny» для багатьох є одним з найбільших досягнень Judas Priest. Це також найноваторський альбом у всій їхній дискографії, музиканти досягли на ньому величезного прогресу порівняно зі своїм нерозвиненим дебютом, як у плані композиції, так і у плані виконання. Вони представили дуже рівний, акуратний, амбітний і водночас приємно різноманітний матеріал, який заслуговує на увагу повністю, без пропуску жодного треку. Обов'язковий альбом для шанувальників важкої музики.