Увесь прогресивний рок
Що таке прогресивний рок?
Прогресивний рок або прог-рок — це стиль рок-музики, що виник на основі психоделічного року. Жанр з’явився наприкінці 1960-х років, досягнувши найбільшої популярності в першій половині 1970-х. Прогресивний рок затих на сцені завдяки хвилі панк-року, повернувшись лише у формі неопрогресивного року. Основною передумовою та метою прогресивного року було підняти рок-музику на вищий художній рівень і довести, що вона може зрівнятися з класичною та сучасною музикою. У більшості випадків пісні прогресивного року досить складні й витончені, а виконання відрізняється віртуозністю.
Визначення прогресивного року дуже складне через велику різноманітність стилів. Найпростіше, гумористичне визначення, хоча й мало що говорить тим, хто не знайомий із жанром, таке: «Прогресивний рок — це все, що звучить як прогресивний рок». Він відходить від традиції трихвилинних пісень на користь довгих, часто двадцятихвилинних або більш тривалих творів, що складаються з розширеного вступу, часто у декількох фрагментах, заснованих на схемі сюїти, сонати або іншої циклічної музичної форми. У композиціях присутні складні та мінливі у часі ритмічні та гармонійні малюнки. Музика буває суто інструментальною, хоча вокал зустрічається найчастіше, зазвичай із типовим роковим звучанням. Лірика досить складна, з філософським, релігійним, містичним і фантастичним змістом.
Ще однією характерною рисою є використання типових інструментів електричного року, доповнених електронними інструментами (мелотрон і мінімуг, які чітко асоціюються з цим рок-жанром) та класичними інструментами (скрипка, флейти, саксофони, органи тощо). Явний вплив класичної музики у вигляді фрагментів, але в основному у вигляді адаптацій (рок-аранжувань) класичних або сучасних музичних творів. Часто можна почути поєднання традиційного року з елементами джазу в композиціях (так звана «кентерберійська сцена», джаз-рок-гурти: Mahavishnu Orchestra, Weather Report, The Mothers of Invention).
Музиканти, які грають прогресивний рок, часто мали глибоку класичну освіту (Рік Вейкман, Кіт Емерсон, Джордан Рудесс, Джон Петруччі) або були самоучками (Джиммі Пейдж, Стів Хау, Кріс Сквайр, Майк Олдфілд), але всіх їх об'єднувала віртуозність виконання. Альбоми, записані виконавцями та групами прогресивного року, часто мали характер програмних альбомів (концептуальних альбомів), де весь альбом, як у плані музичного стилю, так і в плані тексту, був підпорядкований певній всеосяжній ідеї. Це може бути епічна історія («Thick as a Brick» групи Jethro Tull), роздуми про певні аспекти життя («Dark Side of the Moon» групи Pink Floyd), релігійно-філософські бачення («Tales from Topographic Oceans» групи Yes) або серйозні роздуми про життя і смерть («Innuendo» групи Queen).