AC/DC - Let There Be Rock

Це якісніший і відшліфованіший альбом, ніж попередні. Однак, що стосується послідовності, то це залежить від того, на який реліз ви дивитеся. «Let There Be Rock» - один з останніх альбомів з різними версіями обкладинки та набору пісень. Європейське видання відрізнялося від австралійського лише оформленням обкладинки, а американське мало ту саму обкладинку, що й європейське, на якій вперше можна побачити характерний логотип AC/DC, написаний іншим шрифтом. При цьому в американській версії пісня з оригінального релізу «Crabsody in Blue» була замінена на «Problem Child», взяту з невиданого тоді альбому «Dirty Deeds Done Dirt Cheap», що вийшов там лише 4 роки пізніше. Порядок пісень також був трохи змінений.

І тут виникає проблема послідовності. «Crabsody in Blue» не відрізняється від решти за якістю, але через свій блюзовий характер вона трохи виділяється за стилем. Однак, як і у випадку з «Ride On» з попередника, це створює гарне розмаїття матеріалу і є однією з найцікавіших частин альбому. Хоча «Crabsody in Blue» є невеликим композиційним відхиленням порівняно з «Ride On», це велике покращення порівняно з блюзовими спробами перших двох альбомів. Цікаво, що нинішні релізи «Let There Be Rock» базуються на американському треклісті, а це означає, що «Crabsody in Blue» не така широко відома, як інші пісні з альбому.

Все решта - це матеріал, за який AC/DC найбільше відомі та любимі, тобто проста, енергійна гра, заснована на кількох гітарних акордах і стандартній грі ритм-секції, урізноманітнена доволі складними соло Ангуса Янга. Але й у плані звучання відбулися деякі зміни – «Let There Be Rock» є одним з найважчих альбомів AC/DC (або навіть, мабуть, найважчим), а гітарний звук у деяких моментах навіть більше схожий на хеві-метал. Завдяки трохи неохайному продюсуванню, музика набула додаткової сирості та грубості, і часом здається, що музиканти записали її цілком спонтанно або живцем. Якщо додати до цього виразні композиції, доповнені стихійним виконанням, ми отримаємо справжній ураган енергії, дуже потрібний у цьому типі музики.

Сам початок у вигляді «Go Down» і «Dog Eat Dog» перевершує багато записів з попереднього «Dirty Deeds Done Dirt Cheap». Особливо привертає увагу початок другої, з дещо іншою (але все ще дуже простою) роботою барабанів, ніж зазвичай. Обидва треки мають справді гарні мелодії та вдалі сольні виступи. У них також чути напористий, впевнений голос Скотта. Заголовний трек «Let There Be Rock» вже є одним з найкращих творів у всій дискографії. Надзвичайно швидкий, динамічний запис, з сенсаційними, запальними соло Ангуса - один з найбільших аргументів, завдяки якому ви можете відчути велику повагу до цього музиканта. Водночас завдяки таким рядкам, як "Let there be guitar" (і там була гітара), цей трек є прекрасним гімном рок-музики. На цьому фоні цілком пристойна «Bad Boy Boogie» вже виділяється менше.

«Overdose» привертає увагу своїм спокійним, хвилинним вступом, але в іншому це стандартний AC/DC, доволі приємний для прослуховування. Великим задоволенням є два треки, що завершують лонгплей. Пісня «Hell Ain't a Bad Place to Be» заслужено стала однією з концертних класик групи, яку виконували на багатьох концертах. Як і «Whole Lotta Rosie», містить багато чудових мотивів і соло. Це друга, після заголовного треку, ключова частина альбому - важко описати кількість енергії, закладеної в цих двох записах, які є одними з найзахопливіших у творчості групи. До нього варто прислухатися. Хоча живцем вони звучали ще краще - принаймні у 70-х роках - обидві пісні були також випущені на синглах - у комерційному плані вони не справили великого фурору, хоча з піснею «Whole Lotta Rosie» AC/DC вперше потрапили до британського чарту синглів (68 місце).

«Let There Be Rock» - ймовірно, найсильніший набір композицій, створених AC/DC, додатково забезпечений енергійним виконанням і доволі гарним продакшеном. Він також не страждає від проблеми занадто довгих композицій, як це було у випадку з попередником. В результаті цей диск знаменує собою початок найкласичнішої ери групи, яка тривала кілька років. Це чудовий матеріал за мірками AC/DC, але він все ж трохи не дотягує до найкращих хард-рокових релізів, можливо, через свою простоту. У будь-якому разі, це обов'язкова річ для поціновувачів важкої музики.