AC/DC - Dirty Deeds Done Dirt Cheap

Залишається питання, чому його не випустили в США раніше, адже збірка «High Voltage» і трохи змінений треклист «Let There Be Rock» вийшли там майже одразу? Та ж версія, що й у США, вже була доступна в 1976 році в Японії, Німеччині, Франції та інших країнах і була випущена тим самим лейблом Atlantic. Прослухавши оригінал та американське видання, можна припустити, що це упущення було спричинене слабшим рівнем композицій. Що ж, у випадку з «Dirty Deeds Done Dirt Cheap» є ще один збіг треків між австралійською та міжнародною версіями - до останньої не увійшли «Jailbreak» та «R.I.P.» («Rock in Peace»), а натомість додали непогані, відсутні на австралійському релізі, «Love at First Feel» та «Rocker» з альбому «T.N.T.». Альбом заслуговує на однакову оцінку в обох варіантах.

Опис відмінностей між версіями альбомів AC/DC здається цікавішим, ніж опис самої музики, бо музика на «Dirty Deeds Done Dirt Cheap» практично ідентична двом попереднім роботам цього гурту. Нічого у стилі гурту не змінилося і не зміниться в майбутньому. У цьому є свої плюси і мінуси. Можна закрити очі на таку простоту, якщо в її рамках виходить просто вдала колекція композицій. У пісні «Dirty Deeds Done Dirt Cheap» це не зовсім так. Здається, що Скотту і братам Янг часто бракує ідей для своїх пісень, що проявляється в надмірній затягнутості без будь-якого розумного розвитку, а також у повторенні одних і тих самих мотивів.

Відкриваючий сильний заголовний трек не розчаровує. Заснована на характерному рифі, з винахідливим приспівом, що поєднує голос Скотта з приспівом гурту та похмурим вокальним доповненням Ангуса, вона належить до кращих зразків творчості AC/DC. Настільки ж впізнавану гітарну тему має «Problem Child». У ній багато соло Ангуса, які, однак, не здаються надто цікавими, а тому не захоплюють і надмірно затягують композицію. Проблема силового розширення композиції найгостріше стоїть у пісні «Ain't No Fun (Waiting Round to Be a Millionaire)», якби її скоротили хоча б наполовину, вона могла б стати цілком успішним хітом. Композиція починається з класної мелодії, і перші три хвилини слухати її приємно, але в другій половині пісня починає дратувати і набридати надто часто повторюваним приспівом, при цьому темп прискорюється порівняно з початком, що створює додаткове відчуття хаосу.

Наступні кілька пісень не становлять нічого цікавого. «R.I.P. (Rock in Peace)» та «There's Gonna Be Some Rockin'» - типові філери (з епізодичними промахами), які нічим не вирізняються. При гумористичному тексті жахлива «Big Balls» вражає своїм застійним і млявим характером, що додатково підкреслюється не найкращою вокальною партією Скотта. З іншого боку, «Big Balls» принаймні лаконічніша. У «Squealer» варто відзначити непогану, хоч і просту басову партію, та видатну гітарну роботу Ангуса Янга.

Ситуація рятується наприкінці альбому. Ми отримуємо тут, серед іншого, приглушену «Ride On», засновану на тлі, типовому для чиказького блюзу. На відміну від попередніх спроб блюзу («She's Got Balls», «Little Lover» та «The Jack»), тут усе вийшло дуже добре. Крім того, порівняно з кількома попередніми треками, монотонність і повторюваність йде йому на користь. Соло Ангуса чудові, а додаткову увагу привертає нижчий, ніж зазвичай, голос Бона. Цей запис можна слухати з великим задоволенням. Енергійний «Jailbreak» також залишається на дуже хорошому рівні. На відміну від багатьох попередніх треків, часте повторення приспіву не напружує слухача.

«Dirty Deeds Done Dirt Cheap» для багатьох є ще одним підтвердженням таланту тодішнього складу AC/DC, попри те, що вийшов не таким вдалим, як попередні і, особливо, наступні роботи. Рівень виконання схожий на «High Voltage» та «T.N.T.», проте самі композиції часом занадто розтягнуті та трохи занудні. На щастя, є кілька справді сильних пісень - як на початку, так і в кінці альбому, тож можна вважати, що все це цілком гідне прослуховування.