Beyoncé - Beyonce

Ще одним сюрпризом альбому є його формат. «Beyonce» - це візуальний альбом, у якому кожна пісня супроводжується коротким відео. Згідно з прес-релізом, сенс такого підходу – допомогти слухачам повністю зануритися в те, що відбувається, і змінити їхнє уявлення про прослуховування музики. Бейонсе співпрацювала з багатьма режисерами, включно з Юнасом Окерлундом, Хайпом Вільямсом та Террі Річардсоном, щоб створити роботу, здатну візуально вразити аудиторію та емоційно резонувати з нею. Саме тому до альбому завжди приємно повертатися. Він звучить дуже гармонійно, при цьому, якщо почати розглядати роботи окремо, то відкриється ціла колекція звуків і стилів. Так, «Pretty Hurts» - це мотиваційна поп-пісня, яка, попри певну банальність, має добре спродюсовану мелодію і дозволяє Бейонсе знову продемонструвати свою здатність перетворювати шаблонні тексти на щось прекрасне.

Час від часу в альбомі проявляються елементи запозичення, що трохи дивно, оскільки Бейонсе є однією з найвпізнаваніших аудіальних і візуальних представниць поп-музики. Так, у спродюсованій Фарреллом Вільямсом «Blow» як шаблон використовується «Dirty Mind» американського музиканта Прінса, тоді як за основу «Rocket» береться «Untitled (How Does It Feel)» музиканта Ді Енджело.

Бейонсе додає в альбом багато балад на особисті теми, включно з піснями про віру в свої мрії та досягнення цілей. У «Mine», наприклад, піднімається тема материнства та саморефлексії після народження дитини: “ І я сама не своя відтоді, як народила. У нас же все буде добре?” Таким чином, співачка приділяє багато часу вивченню своєї ролі у стосунках, а потім під музичний супровід ділиться своїми думками зі слухачами. Усі балади в альбомі добре виконані, і жодна з них не затьмарює поп-R&B реліз.

Варто зазначити, що всі згадані раніше треки з вражаючою прямолінійністю торкаються теми сексуальності як природної та значною мірою пригніченої частини жіночності. Проте сміливі ліричні заяви про соціальні проблеми жінок могли б залишитися непоміченими, якби під ними не було такої ж сильної музичної основи. Продюсерська команда Бейонсе включає її саму і варіюється від легендарних (Тімбаленд і Фаррелл), до дуже шанованих (Джастін Тімберлейк, J-Roc і Майк Дін) і майже зовсім невідомих продюсерів (BOOTS, Dre Moon), які спільно втілюють амбітні прагнення співачки.

У межах вдумливого і похмуро-спокусливого тону альбому представлено неймовірний діапазон стилів. «Pretty Hurts», «XO» і «Heaven» поєднують кінематографічність сучасної поп-музики з терпінням і меланхолією хіп-хопу, що виникли після альбому «808s & Heartbreaks». Такі треки, як «Drunk in Love», уповільнюють R&B до соулу. «Haunted», «Partition» і «Mine» дозволяють собі кілька експериментів, зберігаючи при цьому тематичну згуртованість. «Beyonce» нагадує картковий будиночок, де кожен трек спирається на свого сусіда, створюючи при цьому щось єдине. Можливо, співачці й «набридла» рутина поп-зірки, як вона сама зізнається в пісні «Ghost», але очевидно, що такий альбом не був би можливим без її великого самолюбства. А самолюбство Бейонсе робить світ лише кращим – більше схожим на неї саму.