| Формат | Лейбл | Номер | Країна | Рік |
|---|---|---|---|---|
| Вініл | Aftermath Entertainment | B0003771-01LP | США | 2004 |
| CD | Aftermath Entertainment | B0003771-72 | США | 2004 |
«Encore» став четвертим і, на момент виходу, найслабшим альбомом Емінема, що цілком пояснюється тим, наскільки приголомшливими й оригінальними були його перші три роботи. На відміну від альбому «The Eminem Show», де майже всю музику спродюсував сам Емінем, половина композицій «Encore» належать Dr. Dre. У звуковому плані альбом здебільшого чудовий і не сильно відрізняється від попередніх: прості фортепіанні партії, фанк Dr. Dre та клацаючі барабани. Семпл «Crazy on You» був даремно витрачений на слабкий трек «Crazy in Love», а огидний приспів «My 1st Single» псує відносно стійкий біт треку. Попри все це, Емінем став настільки вправним у керуванні подібними бітами, що його подача та індивідуальність чудові незалежно від змісту текстів.
Незважаючи на те, що раніше Емінема було складно асоціювати з «нормальністю», його четвертий студійний альбом «Encore» поставив під сумнів його здатність шокувати та дивувати. Проблема в тому, що якщо артист вирішує будувати свою кар'єру на бажанні постійно шокувати публіку, то в якийсь момент люди звикають до цього, а потім і зовсім перестають дивуватися.
В альбомі помітна яскраво виражена межа між зрілістю та інфантилізмом. Емінем або більш серйозний, ніж раніше, або особливо розсіяний і грайливий. На жаль, більшість треків, які не можна віднести до жодної з крайностей, нічим не примітні. Найвдаліші ті роботи, в яких Емінем виходить за власні рамки. Наприклад, «Rain Man» і «Ass Like That» більше нагадують мікстейп чи фристайл, ніж альбомні треки. Обидві композиції дуже комічні й навіть не потребують структури.
«Encore» показує маніакальну та норовливу сторону артиста, швидко переходячи від «Puke» до «Crazy In Love» або від «Mosh» до «Mockingbird». Половину альбому Емінем витрачає на спалювання мостів, а іншу – на їх відновлення. Загалом, альбом можна вважати продовженням шоу маніакально-депресивної особистості з «The Eminem Show». Тут більше буйства, безумства й образ, а саме за це люди й купують альбоми Емінема.
Сентиментальна сторона репера добре показана в першій половині альбому. У «Yellow Brick Road», наприклад, він із тугою згадує про деякі шкільні випробування та негаразди. Ще більше співчуття викликає «Like Toy Soilders», ще один трек, наповнений самоаналізом і жалістю до себе. Обидві композиції в міру зворушливі, але в них немає тієї щирої болю й жаху, як у «Cleaning Out My Closet» та «I Am» з попередніх альбомів.
На жаль, текстам Емінема бракує драйву й конкретики, вони здаються лінивими та непродуманими, більше нагадуючи фристайл. Він і сам каже: “У моїх текстах не повинно бути сенсу, я написав цілу пісню, але так нічого й не сказав”. У той час як перші три альбоми Емінема були наповнені його власними стражданнями, у двох наступних він почувається більш розслаблено.
Попри всі недоліки альбому, «Encore» доводить одне: навіть намагаючись напівсили, Емінем все одно перевершує більшість реперів своєю індивідуальністю. Може, «Encore» і не такий хороший, як «The Marshall Mathers LP», він усе ж показує неймовірно обдарованого музиканта й автора, що займається тим, що виходить у нього найкраще.