Metallica - Load

Після такого чудового матеріалу, як «Чорний альбом», апетит до нового альбому лише зріс. Багато слухачів запитували себе: якою буде нова Metallica? Чи зможуть вони йти в ногу з новою музичною реальністю? Попередній реліз уже був різким стилістичним поворотом у бік доступнішого, більш запам'ятовуваного звучання, тож чи підуть музиканти за успіхом і створять подібний матеріал, чи повернуться до часів трешу? Правда, за ці 5 років багато що змінилося на музичній сцені, і треш-метал уже не був таким популярним - навіть такі гурти, як Megadeth чи Anthrax, раніше звернулися до більш комерційної музики (як Metallica у 1991 році). Не дивно, що Metallica теж спробувала пристосуватися до нових тенденцій. Коли на початку 1996 року на полицях магазинів з'явився довгоочікуваний «Load», усі були здивовані, часто в негативному сенсі.

Не можна заперечувати, що в цьому контексті музиканти проявили чимало мужності. Імідж Metallica змінився, що проявилося передусім у укороченні волосся хлопців чи навіть у їхньому елегантнішому, шикарнішому одязі. Джейсон Ньюстед першим обрізав волосся, ще у 1993 році, і незабаром до нього приєдналися решта. Навіть логотип Metallica спростили та змінили. Найважливішою зміною стало те, що студійна робота, про яку йдеться, була ще більш згладженою та спокійною, ніж «The Black Album». Музиканти часто експериментують із музикою кантрі, помітний також вплив альтернативного року. Матеріал ближчий до хард-року, ніж до хеві, і тим паче до треш-металу. Порівняно з попередніми релізами, рифи тут одночасно важкі й пом'якшені щодо продакшену. Переважають середні й повільні темпи, про треш і важкий метал можна практично забути. Так, часи змінюються.

Спростили також ритм-секцію, особливо ліниву гру Ларса Ульріха, яка насправді добре працює в такій простішій стилістиці. Тим не менш деяка різноманітність у барабанах була б приємним штрихом. Варто зазначити, що така простіша концепція відкрила нові вокальні можливості для Хетфілда, чий вокал часом звучить дуже добре. Технічно Джеймс співає доволі чисто, з характерним чуттям і відповідним хрипом. Однак жодного разу він не перевершив свій вокал із «The Unforgiven».

Чи варто казати, що зміна концепції музики та ще більше пом'якшення звучання не знайшло розуміння у багатьох шанувальників гурту, зокрема у людей, які раніше нарікали на хітовість «Чорного альбому». Однак Metallica є Metallica, і навіть посередні відгуки не зашкодили лонгплею, який мав великий касовий успіх.

21 травня 1996 року Metallica випустила сингл «Until It Sleeps», який став першим попереднім прослуховуванням альбому «Load». Це інтригуючий, спокійний трек із помітною басовою лінією, однією з найкращих на альбомі. Однак уже в цьому треку чути, що музикантам набридла потужніша гра, і вони віддають перевагу атмосфернішим речам. Є й інші подібні записи, наприклад, середня, нудна «Bleeding Me» та суперечливе загравання з кантрі під назвою «Mama Said». Останній трек найбільше розділив думки слухачів: одні вважали його інтригуючим експериментом, інші - чимось абсолютно неслухабельним. Багатьом вона справді подобається, здебільшого за гарну мелодію та зосереджений вокал Джеймса, який співає неймовірно щирі, дуже особисті тексти, що просто чіпляють за серце (загалом у всьому лонгплеї переважає смуток і гіркота). Тим не менш важко повірити, що один гурт створив такі різні композиції, як «Mama Said» чи «Hit the Lights». Цікаво, що пісню «Mama Said» виконали наживо лише двічі. До спокійніших творів можна також віднести мелодично дуже приємну «Hero of the Day».

На щастя, тут можна знайти ще більше вдалих треків. У «The House Jack Built» створено незвичну, брудну атмосферу, що навіює думки про стиль Alice in Chains. Також у «Thorn Within» звучання стає справді важким, крім того, бас Ньюстеда звучить тут чудово. Позитивні враження залишає й приємна мелодійна, енергійна «Wasting My Hate». Однак саме фінал «The Outlaw Torn» найближче до досконалості. Останній доказ того, що Хетфілд і Ульріх не втратили композиторського чуття. Це одна з найінтригуючіших композицій в історії Metallica, з великим наростанням напруги, злим приспівом і довгою, нокаутуючою інструментальною частиною. Попри те, що вона триває менше 10 хвилин, вона постійно привертає увагу. Заради однієї цієї композиції варто дійти до кінця альбому.

На жаль, решта матеріалу не тримає певного рівня. «Ain't My Bitch», ймовірно, найслабша відкривальна пісня в історії Metallica, а «2 X 4» не менш несмачна. «King Nothing» звучить як нова версія «Enter Sandman», часом мелодично самоплагіат, але вона набагато менш вражає, ніж згаданий вище знаменитий трек із «Чорного альбому». І ще слабшою за попередні записи виходить дратівлива, затягнута «Ronnie», а також убога «Cure». Якраз коли ми думаємо, що гірше вже бути не може, з'являється безбарвна, майже неслухабельна «Poor Twisted Me», у якій немає жодного вдалого фрагмента, і на додачу дивно спотворений вокал Джеймса звучить слабко.

Альбом, який розділяє шанувальників і критиків - одні люблять його, інші ненавидять, а треті знаходяться посередині. «Load» - це цілих 79 хвилин музики та 14 треків, з яких лише половина представлена на дійсно задовільному рівні. Музиканти продовжують вигадувати нові ідеї та аранжування, але не всі вони виправдовують очікування.