У 2016 році відбувся реліз сьомого альбому Канье Уеста «The Life of Pablo». Цей альбом примітний тим, що став першою роботою музиканта, яка не випереджає свій час. З кожним новим альбомом Уест так сильно змінював жанр, що кожен із них надихав виконавців по всьому світу. Звучання «The Life of Pablo», своєю чергою, здається доволі ретроспективним і створює враження, що Уест вирішив зібрати найкращі зі своїх стилів і трохи прикрасити їх. І хоча ця робота далеко не найноваторська за всю його кар'єру, в альбомі немає жодної пісні без видатної та запам'ятовуваної інструментальної частини.
Відкриває альбом пісня «Ultralight Beam», присвячена релігійним переконанням Канье та його стосункам з батьком. Якийсь час навіть здається, що репер збирається показати себе з серйознішого боку, але вже до четвертого треку «Famous» він повертається до колишнього себе і стверджує, що Тейлор Свіфт винна йому сексом за те, що він «зробив її знаменитою», за що пізніше отримує хвилю заслуженого несхвалення. Упродовж усього альбому Уест ховається за цією маскою негідника щоразу, коли йому здається, що він занадто сильно відкривається публіці через свою музику. Він хоче, щоб слухачі бачили в ньому негідника, бо боїться, що вони розгледять у ньому неспокійного чоловіка («FML»), сина, який страждає від почуття провини («Wolves»), брехливого маніпулятора («Real Friends») або поганого батька («Father Stretch My Hands, Pt. 2»).
Канье різко і без попереджень змінює настрій треків, за лічені секунди переходячи від джазу до сучасної класики з електронними нотками і соулу. Крім того, «The Life of Pablo» містить, можливо, найогидніші тексти з усіх, що коли-небудь писав Уест, які здаються особливо грубими через їхню прямоту та прозаїчність. Альбом навіть не завершується «належним чином»: останній трек «Fade» незграбно обривається посеред музичної партії, залишаючи слухача спантеличеним. Складається враження, що це найтрудомісткіший, але водночас незавершений альбом музиканта, повний зірочок, виправлень і зносок.
Якщо розглядати кожну пісню окремо, «The Life of Pablo» вражає рівнем продюсування. Серед робіт найбільше вирізняється «Real Friends», де репер аналізує свої проблеми з дружбою під тиском слави. Цей самоаналіз відбувається на приголомшливому тлі потужного басу та електронних гармоній, завершуючись захопливим сопрано під звуки арфи. Загалом, найкращі роботи альбому – ті, що або розкривають «людяний» бік Канье, такі як «Real Friends» і «No More Parties in LA», або демонструють його цілковите божевілля і звучать надто ексцентрично. На жаль, саме ця непередбачуваність заважає альбому стати улюбленим для широкої публіки. За кожним моментом милої безпосередності йде дурний жарт: на кожну «Real Friends» є «Waves», а на кожну «Feedback» - «30 Hours». Крім того, відсутність стилістичної узгодженості в поєднанні зі справді огидними текстами може призвести до того, що захоплення слухачів незабаром зміниться нудьгою чи відразою.