Drake - Views

Платівка докорінно відрізняється від своєї попередниці 2013 року – «Nothing was the Same». Репер тепер не прагне заповнити всі пісні саркастичними чи сповненими злості текстами, а також не відмовляється від співпраці зі своїми численними колегами. Головними синглами альбому стали шалено заводна «One Dance» і надмірно пихата «Pop Style». «Pop Style» звучить дуже піднесено, постійно вагаючись між апатичністю і ледь стримуваною агресією. «One Dance» сміливо можна назвати хітом 2016 року. Дрейк умудрився вписати в мелодію вкрай нестандартні карибські та африканські мотиви і при цьому зробити композицію прийнятною для радіо. Єдине, до чого хочеться причепитися, це до партії у виконанні співака WizKid. Проблема в тому, що вона занадто коротка. Це просто дивовижний виконавець, який заслуговує хоча б повноцінного куплету, а не пари рядків для фону. «One Dance» дає простір для подальших експериментів, і Дрейк поспішив їх продовжити в пісні під назвою «Feel No Ways». Вона мала б величезний потенціал, щоб стати грандіозним поп-хітом, але репер вирішив позбавити її звичної легкості танцювальних пісень і «обтяжити» доволі неприємним текстом: "Я намагався змиритися/ але мені потрібно щось більше, ніж просто спати з тобою". У якийсь момент композиція починає набувати відтінків R&B. Музичні продюсери дуже постаралися зробити якісні біти, що плавно перетікають один з одного. На тлі такої ритмічної мелодії голос Дрейка звучить більш ніж органічно. Звісно, це не супер вражаючий вокал, але репер до цього ніколи і не прагнув. Він просто робить те, до чого в нього лежить душа і що в нього добре виходить.

«Still Here» потрапляє в категорію пісень, які просто неможливо викинути з голови. Ви будете нескінченно похитуватися в ритм цього треку, насолоджуючись кожною секундою і практично зі стовідсотковою ймовірністю порекомендуєте його своїм друзям. На текст навіть не хочеться звертати особливої уваги, адже тут головне - мелодія, яку потрібно просто слухати і просто їй підспівувати. «Weston Road Flows» — це чистий, перевірений часом реп, пронизаний атмосферою 90-х. Трек загалом звучить трохи агресивно, але далеко не так жорстко, як ще одна подібна композиція «Hype». Як би заїжджено все не звучало, без таких творінь не обійтися, якщо хочеться, щоб колись альбом став вважатися класикою репу. Якщо вже зачіпати цю тему, то серед треків, позбавлених індивідуальності, можна виділити і «Controlla». Тут Дрейк безперестанку робить гучні заяви про те, що він зможе вижити на сцені і без допомоги "старої гвардії" реп-виконавців. Такий самовпевнений текст, а ось виконання, на жаль, залишає бажати кращого. В останні роки музикант взагалі часто вдається до доволі пихатого образу, намагаючись привернути ще більше уваги. Залишається сподіватися, що це справді лише образ, а не початок зіркової хвороби.

Композиції починають набувати все більшої привабливості і динаміки в міру того, як у них з'являються товариші Дрейка. Приємне розмаїття в звучання вносять репери Future і Pimp C в піснях «Grammys» і «Faithful». Чого вже говорити про неперевершену Ріанну, яка взяла участь у записі композиції «Too Good», упродовж якої Дрейк просить її "не вдавати з себе жертву, коли вона перебуває поруч із ним".

Загалом, «Views» не можна назвати звичайною копією попередніх робіт Дрейка, хоча іноді дуже хочеться. Він просто взяв усі свої найбільш впізнавані музичні фішки і показав одним махом. Як і будь-яка інша людина, репер не зміг уникнути деяких помилок і недоліків. Звісно, порівняно з попередніми роботами, це далеко не ідеальний альбом, але, враховуючи той факт, що протягом усієї своєї кар'єри Дрейк культивував навколо себе цілком негативний образ, тут він зробив великий прорив особисто для себе. Тож «Views» можна розцінювати як спробу музиканта трохи змінитися і стати ще кращим. Напевно, він ніколи вже не зможе позбутися своєї звички до вічного хвастощів, але ж йому справді є чим пишатися. А ми тим часом із задоволенням поспостерігаємо за подальшим розвитком і зростанням цієї унікальної особистості.