Не потрібно мати глибокі знання в музичній сфері, щоб розуміти, хто такий Дрейк. Найімовірніше, він набагато популярніший, ніж будь-хто з ваших улюблених артистів, він буквально назавжди увійшов в історію. На превеликий жаль його шанувальників, музикант уже давно не випускав гідних хітів. Весь цей час він спокійно спочивав на лаврах своїх попередніх мега успішних альбомів «Take Care» та «Nothing Was the Same». Але, нарешті, сталося диво, і світ побачив нову роботу Дрейка під назвою «Scorpion». Артист зрозумів, що у своєму останньому альбомі «Views» він був не надто щедрий на демонстрацію глибоких емоцій, якими були переповнені всі його ранні роботи, і спробував виправити цю помилку.
Дрейк обрав цікаву концепцію для організації порядку пісень у плейлисті: перша половина альбому присвячена виключно репу, а друга - співу. Тобто, якщо перекладати на мову жанрів, то спочатку йде хіп-хоп, а потім усе перетікає в R&B. Причини такого різкого поділу альбому залишаються загадкою, але зараз це й не так важливо. Краще обговоримо безпосередній зміст платівки. Якщо чесно, то добру половину треків можна було б просто викинути з альбому, і нічого б від цього не змінилося. Наприклад, «Survival» - це просто сумна пісня, «I'm Upset» - пересічний треп-біт, а «Finesse» примітна лише своєю лірикою, яка, треба визнати, справді стала більш емоційною. Тут видно спроби Дрейка проробити роботу над помилками, але той емсі, який перевернув реп-індустрію з ніг на голову багато років тому, все ж до кінця не повернувся. В останні роки все частіше здається, що музикант почав відверто лінуватися. Він ніби й робить усе те саме, що й раніше, але ніби з меншим запалом. "Так сталося, що я змирився з роллю хорошого хлопця", - зізнається Дрейк у композиції «8 Out of 10». Тепер стає очевидно, що таке примирення зовсім не зіграло артисту на руку. Його так і хочеться струснути й зажадати назад всю злість, агресію та буяння пристрастей.
На тлі досить однотипних композицій хочеться особливо відзначити «Nice For What». Це справжній гімн феміністичного руху, заспіваний від імені невідомої жінки. Популяризація такої теми — це великий крок уперед для виконавця, який завжди ділив дівчат лише на хороших і поганих і говорив про своє бажання володіти і тими, і іншими. Тут же Дрейк згадує і про всі інші неабиякі якості представниць прекрасної статі, радить їм бути впевненішими і залишатися вірними собі, не зважаючи на думку чоловіків. Знаковою подією, що сталася в рамках цього альбому, стало довгоочікуване визнання Дрейка в тому, що у нього з Софі Брюссо народився син. У пісні «Final Fantasy» він ніби все ще не вірить у те, що сталося, і явно звертається до своєї обраниці: "Адже було стільки варіантів, а ти обрала саме мене, бо тобі подобається, як я з тобою поводжуся".
А тепер, якщо ми відкладемо всю лірику (яка, безсумнівно, є найсильнішою стороною альбому) на задній план і зосередимося виключно на звучанні, то зрозуміємо, що це перший сольний альбом Дрейка з максимально слабкими бітами. Дуже мало треків платівки справді досягають успіху в цьому плані. Головною причиною, через яку «Marvin's Room» було визнано найкращою R&B піснею 2010 року, була зовсім не лірика. Люди щиро полюбили цю композицію, бо, слухаючи її, ви ніби занурювалися у глибокий океан мелодії та ритмів і повністю розчинялися в ньому. Зараз же всього цього немає. Здається, що на тлі грають ті самі бас-барабани, а від колишньої магії звучання не залишилося й сліду. Хто б що не казав, а стиль мінімалізму в музиці Дрейку точно не підходить.
Можливо, варто пошукати щось більш вартісне на другій, пісенно-чуттєвій, половині альбому. Але навіть тут музикант так і не зміг перестрибнути задану самим собою височенну планку. У композиціях «Emotionless» і «Nice For What» дуже непогані біти, але якщо прислухатися, то можна зрозуміти, що вони такі хороші лише тому, що схожі на старі добрі «Emotions» та «Ex-Factor». Час від часу альбом тішить піснями з доволі сильною вокальною складовою (у цьому плані особливо хочеться відзначити «Blue Tint»), тривалими інтерлюдіями та різноманіттям стилів. Усе це в сукупності рятує платівку від звання найнуднішої роботи Дрейка.
Незважаючи на все вищесказане, альбом «Scorpion» не можна назвати абсолютним провалом. Звичайно, це не найгірший реп-альбом року, чи щось таке. Під шарами мелодій, що втратили шалені ритми, схована пристойна платівка з цілком ясною концепцією, що розповідає про випробування долі та сумні наслідки повного переключення на сімейне життя. Крім того, не варто забувати, чий це альбом. Скільки б недоліків у ньому не знаходили, «Scorpion» все одно продаватиметься і, як і попередні роботи, збере мільйони доларів на прослуховуванні. Зробимо знижку на те, що в людини з'явилася дитина і це нормально, що в нього сталася певна переоцінка пріоритетів. Дрейк зазвичай прислухається до побажань своїх шанувальників, тож можна не сумніватися, що наступною роботою він порадує абсолютно всіх.