Guns N' Roses - Use Your Illusion II

Що стосується текстів: концертна, прогресивно драйвова «Get in the Ring» - це розплата Роуза з пресою та журналістами, і спроба співака випустити свій гнів - у ході полеміки він називає імена людей, які дістали його, закликаючи їх вийти на титульний ринг. Це одна з найзахопливіших речей. Альбому не бракує різкіших пісень, таких як менш вдалий «Shotgun Blues» або «You Could Be Mine» - блискучий, запальний трек, популяризований у фільмі Джеймса Кемерона "Термінатор 2: Судний день". У другому випадку уваги заслуговує характерне, пульсуюче барабанне вступ. З цієї нагоди варто зазначити, що Метт Сорум гідно замінив Адлера на посаді барабанщика. Цікаво, що схожа за стилем на дебютну «You Could Be Mine» стала першим синглом, який рекламував альбоми, що могло ввести слухачів в оману щодо змісту нових релізів.

Пісня Боба Ділана «Knockin' on Heaven's Door» була відома як легка народна пісня - версія Guns N' Roses надає їй хард-рокового звучання, залишаючи запам'ятовуваний приспів, який чудово працює на концерті. Нокаутуюче виконання, яке набагато перевершило оригінал за популярністю - саме Guns N' Roses зробили «Knockin' on Heaven's Door» світовим хітом. «14 Years» є свого роду продовженням «Dust n' Bones», зі Страдліном на вокалі, а в «So Fine» дебютує басист Дафф МакКаган (який ділить свої обов'язки порівну з Акселем), і, чесно кажучи, виходить досить непогано. Трек став даниною поваги басиста до панк-рок гітариста Джонні Тандерса, який помер від передозування наркотиків 23 квітня 1991 року. Східне вступ «Pretty Tied Up» теж заслуговує на згадку.

Найприголомшливішим твором на другій частині «Use Your Illusion» є те, що можна назвати «November Rain 2», тобто пронизлива, епічна «Estranged», яка нічим не відрізняється від аналогічної композиції з жовтого альбому. Можна почути, що її автор, Роуз, мав здатність створювати складні композиції. Вокально Аксель у деяких моментах перевершує самого себе, він також пише чудові тексти. Як і у вищезгаданому треку, тут є гарні клавішні мотиви і ще один чудовий прояв майстерності Слеша. «Estranged» не отримав заслуженої оцінки і досі несправедливо залишається в тіні «November Rain».

Серед іншого вмісту є й «Don't Cry», що викликає момент подиву, адже цей трек вже був на попередньому альбомі. Тут ми отримали версію з іншим текстом, хоча музика ідентична. Таке повторення було зайвим, але, мабуть, музиканти хотіли максимально заповнити музикою обидва диски. План був амбітним, але, мабуть, матеріалу не вистачило, і вони спробували врятуватися ще однією версією «Don't Cry». Пісня «Breakdown» викликає змішані почуття, в ній є багато хороших моментів, але, звичайно, вона могла б бути коротшою хвилин на 2. З явно слабких фрагментів варто відзначити нудний - і знову занадто довгий – «Locomotive» та електронну помилку у вигляді «My World» Роуза - його ідеї іноді були химерними, але в цьому випадку він явно зайшов занадто далеко. На щастя, пісня триває менше півтори хвилини, але, після закінчення «Don't Cry» (а можливо, навіть після «You Could Be Mine») можна сміливо вимикати лонгплей. І вдати, що щось на кшталт «My World» ніколи не з'являлося на світ.

Можливо, синя частина містить більше матеріалу, але і тут не бракує чудових речей. Важко утримувати рівний рівень протягом майже 150 хвилин матеріалу. Вся робота являє собою єдине ціле, яке можна сміливо рекомендувати шанувальникам року, бо це надзвичайно різноманітна річ, і кожен слухач знайде щось для себе. Крім того, обидва диски мають відмінне, професійне виконання. Шкода тільки, що вирішили використати так багато клавішних, які не дуже пасують до деяких композицій (у цій частині особливо в «14 Years» і швидших фрагментах «So Fine»). Це могло б стати прелюдією до наступної інтригуючої роботи Ганзів. На жаль, їхня подальша історія прийняла зовсім інший оберт. Можна з упевненістю сказати, що запис цього матеріалу, випуск альбомів-близнюків і промо-тур стали початком кінця для цього гурту...