Кино – 45

Борис Гребенщиков неодноразово зізнавався, що альбом «Кино» - «45» став першим продюсерським досвідом у його творчій біографії. На той момент він уже вважався зіркою радянського року, а його гурт активно записував альбоми у Тропилло. Тож студійний досвід у музикантів «Аквариума» був. Але чи пішов він на користь Цою? Сказати важко. Кажуть, що Віктор хотів побачити зовсім інший результат, але під тиском авторитету БГ він здався і записав свої пісні так, як того хотів Гребенщиков. Тому «45» зовсім не схожий на наступні, жорсткіші, «електричні» альбоми «Кино». Цей запис ближчий до традиції радянських бардів, ніж до рок-музики. Але в ньому є характерний юнацький запал і молодіжна безкомпромісність у текстах.

Серед технічних новинок альбому «45» варто виділити використання драм-машини – радянської «Электроники», яку Цой і компанія застосовували для запису ритмічної основи пісень, адже свого барабанщика на той час у «Кино» не було. Раніше цю штукенцію ніхто з радянських рок-музикантів у студіях не використовував. Тому саунд на «45» особливий. Він вирізняється дивними, потойбічними звуками, які видавала драм-машина. Музиканти навіть прозвали її «саморобною партизанською міною».

Цей альбом міг би й не побачити світ, якби в одній з ленінградських електричок не відбулася доленосна зустріч Бориса Гребенщикова з Цоєм і Рибою. Тоді вони заспівали «метру» пісню «Мои друзья всегда идут по жизни маршем», чим назавжди підкорили БГ, і він умовив Андрея Тропилло записати цих юних талантів. Ця композиція, по суті, стала програмною на альбомі «45». У ній ідеться про спосіб життя молодих людей, які не люблять працювати, але хочуть весело проводити час. Таким і був Цой та його найближче оточення в ту пору.

У ліричної героїні «Восьмиклассницы» був свій реальний прототип – дівчина з професійно-технічного училища, з якою автор знаменитої пісні тоді зустрічався. Цой був закоханий у неї і після чергового побачення, повернувшись додому, за двадцять хвилин написав пісню, яка стала одним з його головних хітів. «Восьмиклассницу» й досі можна почути у дворах багатоповерхівок та у виконанні вуличних музикантів.

Під час запису пісні стався технічний казус. Поки звукорежисера не було на місці, його функції взяв на себе БГ, який увімкнув магнітофон на 9-й швидкості, а не на 38-й, як належить. Саме в такому вигляді хіт Цоя й потрапив на альбом.

Є на «45» і кілька депресивних пісень. У них ідеться про погану погоду, як у «Солнечных днях», або про небажання молодого хлопця зранку їхати на роботу, як у «Электричке». Лідер «Кино» завжди називав себе «теплолюбною рослиною» (можливо, давалося взнаки його корейське коріння). Промозкий і вологий Ленінград наганяв на Віктора тугу, яка виражалася в піснях. Пізніше він переїде до більш «сонячної» Москви і часто відпочиватиме на Чорному морі. У «Электричке», крім відрази до роботи, згадується похід до лікаря. Ймовірно, йдеться про психіатра, якого відвідував Цой, щоб «відкосити» від армії.

Абсурдистським вважається текст знаменитої пісні «Алюминиевые огурцы», яка наробила багато галасу в колах радянських любителів року після того, як Цой заспівав її у відомій програмі «Взгляд». Деякі шанувальники «Кино» почали розшифровувати текст цієї композиції, вигадуючи найнеймовірніші версії. Насправді Цой написав пісню, коли його восени разом з іншими студентами відправили на сільськогосподарські роботи, які він вважав безглуздою тратою свого часу, тому текст «Алюминиевых огурцов» і вийшов таким абсурдистським.

Решта пісень на альбомі «45» - це переважно побутові замальовки з життя звичайного молодого хлопця початку 1980-х років, який любить байдикувати і весело проводити час з друзями.

Цой і Риба назвали дебютний альбом «Кино» - «45» за часом його звучання, але насправді спочатку він вийшов без завершального треку «Я – асфальт», який з'явився лише у 1996 році на офіційному перевиданні платівки. Тож його сміливо можна було б назвати «42», але це, по суті, нічого не змінює. У радянській рок-музиці з'явилися «нові романтики», які були зрозумілі як простим дворовим хлопцям, так і інтелігентним студентам.

Після запису альбому «45» шляхи Цоя і Риби розійшлися. Один поступово йшов у вічність, а інший з часом узявся за написання мемуарів про найцікавіший період свого життя, пов'язаний, зокрема, із записом цього альбому.