| Формат | Лейбл | Номер | Країна | Рік |
|---|---|---|---|---|
| Вініл | Мелодия | С90 26795 003 | СРСР | 1988 |
| CD | Moroz Records | MR 94013 CD | Росія | 1994 |
Для просунутої радянської молоді вісімдесятих років знайомство з ленінградським гуртом «Кино» почалося не зі знаменитого альбому «Группа крови», який приніс колективу Виктора Цоя грандіозний успіх і перевів його у статус головних зірок вітчизняної поп-рок-сцени, а з платівки «Ночь», випущеної фірмою «Мелодия» 1988 року, через пару років після самвидавного релізу. Якраз у цей час уже готувалася й «Группа крови», тож 1988 рік можна вважати початком всесоюзної слави «Кино» та Цоя.
Але повернемося у далекий 1985 рік, коли відомий у вузьких колах пітерської рок-тусовки колектив вирішив записати свої нові пісні на легендарній студії Андрея Тропилло. На той час Цой уже точно знав, чого хоче, а хотів він грати модну для середини вісімдесятих музику «нових романтиків», яскравими західними представниками якої були гурти «Duran Duran», «The Cure», «New Order» та інші.
Андрей Тропилло звик записувати або чистий рок, нехай навіть з експериментами, які, наприклад, робив «Аквариум», або акустику. У модній музиці «великий і жахливий» апологет радянського підпільного звукозапису зовсім не розбирався. Але у «Кино» на той момент не було іншого варіанту, тож довелося записуватися у Тропилло. У підсумку і музиканти, і звукорежисер залишилися незадоволені кінцевим результатом. Альбом все ж вийшов на бобінах 1986 року, але особливого успіху не мав, хоча на ньому є доволі примітні речі, які сформували майбутній «зірковий» напрямок творчості Цоя та «Кино».
Насамперед варто сказати про пісню «Последний герой» - майбутній гімн романтиків Радянського Союзу. Саме в ній автор висловив, як кажуть, своє «життєве кредо». Після смерті Цоя його назвуть не інакше, як «Останнім героєм русского рока». Ця пісня дасть назву багатьом статтям і фільмам про лідера «Кино». Але це буде потім. 1986 року ще ніхто не відчував у словах цієї пісні чогось «героїчного». У ній романтизувалися будні молодої людини середини вісімдесятих.
Окремо на альбомі «Ночь» стоїть пісня «Мама-анархия». Далеко не всім відомо, що Цой дружив зі знаменитим пітерським панком Свинею і навіть грав у його гурті «Автоматические удовлетворители». Саме йому присвячена ця пісня, яка зроблена, як панк-номер. У ній теж є романтика, але доволі своєрідна. «Мама-анархия» - це рідкісний приклад Цоя-хулігана.
На диску фірми «Мелодия» (мабуть, щоб не дратувати офіційну владу) поруч із назвою пісні «Анархия» (слово «Мама» було випущено) стояло пояснення «Пародия на западные панк-группы», що страшенно не сподобалося Цою, коли він побачив конверт платівки.
Про обкладинку вінілового диска варто згадати окремо. Музиканти були здивовані, коли побачили «руку на склі вікна». Оформлення магнітофонного альбому було зовсім іншим. Цой сам художник, але довірив обкладинку своєму «новохвильовому» другу Тимуру Новикову, який трохи змінив фотографії музикантів і фірмовим шрифтом написав назву альбому та гурту. Вийшло просто, але зі смаком.
Саме з альбому «Ночь» почалася співпраця музикантів «Кино» з американкою Джоанною Стингрей, майбутньою дружиною гітариста Юрия Каспаряна. Громадянка США жваво цікавилася радянським роком. Найбільше їй подобалися два гурти – «Кино» та «Аквариум», з якими вона здружилася.
У Джоанни тоді була відеокамера. На пісню «Видели ночь» вона зняла перший в історії гурту «Кино» кліп, який згодом показали на радянському телебаченні у програмі «Взгляд». Знімався він у пітерських подвір'ях взимку. Музиканти «Кино» від душі дуріли, а Стингрей все це зафіксувала на відео, а потім зробила нарізку. До речі, у кліпі немає її майбутнього чоловіка Юрия Каспаряна, бо він не зміг відпроситися з роботи.
«Ночь», мабуть, перший «танцювальний» альбом гурту «Кино». На ньому є кілька забійних треків, які могли б взяти діджеї для дискотек, чого, власне, і хотів Цой. Недарма у наступних інтерв'ю він не раз казав, що гурт «Кино» грає поп-музику, і все більше віддалявся від тусовки Ленінградського рок-клубу. Рух у цей бік почався саме після випуску альбому «Ночь».
Найзадумливішою і найфілософськішою піснею на платівці стала «Игра». Це роздуми про життя все того ж ліричного героя Цоя – молодої людини середини вісімдесятих. Його не можна назвати чистим інтелектуалом, як Гребенщикова. Він – простий «хлопець з нашого двору», який цього разу вирішив усамітнитися, сховатися від друзів і заспівати спокійну, тиху пісню, ніби для себе. Насправді, мені здається, що нею можна було б завершити альбом, але «танцювальний» напрямок у творчості Цоя взяв гору.
Що цікаво, за прикладом багатьох великих західних гуртів, «Кино» вирішило наостанок трохи полоскотати нерви слухачам. У кінці останньої пісні «Мы хотим танцевать» є двадцятисекундний шматок тиші, після якого починається кода. До речі, її можна послухати в оригінальній версії альбому. На вінілі «Мелодии» вона зникла, можливо, через помилку.
1996 року старий друг і звукорежисер деяких альбомів «Кино» Алексей Вишня подарував для перевидання диска «Ночь» чотири пісні, які стали бонус-треками. Йдеться про композиції «Спокойная ночь», «Дальше действовать будем мы», «Закрой за мной дверь» та «Попробуй спеть вместе со мной». Пізніше вони будуть записані для легендарного альбому «Группа крови», який винесе «Кино» на вершину радянського шоу-бізнесу. Але це буде потім…