Accept - Breaker

«Starlight» сам по собі перевершує всі попередні записи. Типовий метал, повний потужних риффів і соло, професійна гра ритм-секції та крикливий вокал Удо створюють смертоносну суміш. Так можна описати майже кожен трек на «Breaker», включно з бадьорим, агресивним заголовним треком. Також «Run If You Can» виділяється своїм запам'ятовуваним приспівом, який імовірно надихнув Брюса Дікінсона та Едріана Сміта на пісню «Road to Hell» для сольного альбому вокаліста «Accident of Birth» - мелодичні лінії в приспівах подвоєні, але «Run If You Can» була написана першою.

Єдину зміну вносить балада «Can't Stand the Night» з виразним хард-роковим відтінком - чудовий запис із сенсаційною мелодією та емоційним вокалом Діркшнайдера, який уперше розкрився в цьому стилі й зробив серйозний крок уперед у цьому плані. Є кілька традиційно галасливих фрагментів, але є й такі, де він співає дуже чисто. У схожому стилі звучить «Breaking Up Again», цього разу з вокалом Балтеса. Це дійсно акуратна і зворушлива композиція, лише трохи слабша за «Can't Stand the Night», з прекрасною грою на акустичній гітарі та електрогітарі Вольфа Хоффмана.

Більш традиційними є «Son of a Bitch» з його суперечливою, вульгарною лірикою та фінальна «Down and Out» - треки, які досить непогані, але не обов'язково захопливі. Натомість «Burning» у концертному стилі є, мабуть, найзахопливішою й найенергійнішою частиною лонгплею, музиканти грають так, ніби вони справді на сцені. Електризуюча частина музики. Напруга спадає в занадто банальній і монотоннішій «Feelings». «Midnight Highway» теж трохи заяложена, але все ж це приємний, веселий і мелодійний трек, не надто відмінний від решти.

Неможливо заперечити, що з перших трьох альбомів Accept цей є найвідшліфованішим, а отже, і найкращим. Тільки на цьому альбомі музиканти показали, на що вони дійсно здатні, а сам лонгплей міг стати не лише сенсацією на німецькому музичному ринку, а й скласти серйозну конкуренцію багатьом успішним позиціям під знаком NWOBHM. Якщо на «Accept» і «I'm a Rebel» багато моментів звучали доволі незграбно, то на «Breaker» можна почути професіоналізм і високу музичну техніку. Це неполірований, дикий хеві-метал, але збагачений запам'ятовуваними мелодіями, заради яких варто частіше повертатися до цього релізу. Саме на цьому альбомі музиканти стали майстрами поєднання справді важкого звучання з цілком доступними аранжуваннями.

Цей альбом вважається одним із найкращих у дискографії гурту. Загалом, кожна платівка 1981-1986 років являє собою солідний рівень. Третій студійний альбом Accept - це зміни на краще і великий крок до успіху.